Post

Мені дуже подобається цей віршик, він саме про найтемніші дні. Вони їй казали – бабо, росіяни підійшли до села; Хапайте свого кота і залазьте у бус. Та відмовляла – шо я, кобила стара... Рятуйте дітей та дівчат, Я вже тут переб’юсь... Баба спускається в льох, соває огірки,

Відкочує діжку з мотлохом, купу корит; Там двері – залізні засови та срібні замки. І за дверима хтось ланцюгами гримить. Не думала – каже баба – що доживу. Сімдесят з гаком років – а знову пруть. Йди – лиш не городами, бо прокляну, - Будеш нам наближати «путін капут». Кіт бабин