The Alpha Centauri

ESA завершило фінальну кампанію інтеграції та випробувань Lunar Link — телекомунікаційного елемента, який мав забезпечувати зв'язок між станцією Gateway на місячній орбіті та астронавтами на поверхні.

Дослідження мають оцінити варіанти носія, орбіти, графіки і те, які ще наукові прилади туди можна підсадити. Повністю зібраний і випробуваний зв'язковий вузол для Місяця є. Місії, яка його туди довезе, поки немає.

https://www.esa.int/Science_Exploration/Human_and_Robotic_Exploration/Lunar_Link_complete_and_ready_for_a_new_adventure

Після фінального оновлення бортового ПЗ апаратуру покладуть у контрольоване сховище, де вона чекатиме рішення про свою долю в стані «готова до старту». Долю вже промацують: ще в липні ESA оголосило тендер на дослідження, як Lunar Link перепрофілювати.

Якщо поставити його на платформу з додатковою антеною для каналу на Землю, вийде самостійний ретранслятор для майбутніх місячних місій — європейських і партнерських, можливо в зв'язці з програмою Moonlight.

Тоді ж у Канни приїхала команда з Космічного центру імені Джонсона з повними стійками обладнання, які вдавали з себе користувача на поверхні Місяця. Наскрізний сеанс зв'язку через Lunar Link, включно з шифруванням, пройшов штатно.

У вересні ESA і Thales Alenia Space розпочали кваліфікацію та приймання — процедуру, що перетворює дослідний зразок на льотний виріб. Її мають завершити до кінця року.

Влітку інженери вперше з'єднали baybox з усією електронікою з двома антенами діаметром 1,25 метра, які виготовила іспанська SENER, і перевірили систему цілком.

Розгортання антен на однометрових штангах відпрацьовували по-старому: підвішували до двадцятикілограмової тарілки чотириметрову гелієву кулю, щоб зімітувати невагомість.

Збирали його в Thales Alenia Space у Каннах, і за планом звідти апаратура мала поїхати до Northrop Grumman у США для встановлення на модуль HALO. Потім NASA поставило Gateway на паузу.

Коли в березні плани змінилися, Lunar Link залишалося три місяці до готовності. Фінальні тести вже йшли, стенди були заброньовані, тож ESA з європейською промисловістю вирішили доробити почате до повної льотної готовності. Рішення в дусі «ми за це вже заплатили» — але технічно воно себе виправдало.

12h

NASA не змогло врятувати космічний телескоп Swift Через 22 роки роботи обсерваторія завершила наукові спостереження — після невдалої спроби підняти орбіту інженери вимкнули її прилади. https://thealphacentauri.net/169830/

Ванбо Сяо з колегами перебрав архівні записи сейсмометра посадкового модуля Viking 2, який працює... точніше, працював у Utopia Planitia з 1976 року, і показав: одна з двох неоднозначних подій цілком могла бути справжнім марсотрусом.

Саме звідти, судячи з нової реконструкції, прийшов і сигнал 1976 року. Виходить, Cerberus Fossae трусить щонайменше пів століття поспіль, і каталог марсіанської сейсмічності раптом подовжується на чотири десятиліття назад — за рахунок даних, які півстоліття вважали шумом вітру.

https://phys.org/news/2026-10-reexamined-viking-reveals-marsquake-region.html

InSight сів в Elysium Planitia 26 листопада 2018-го, його сейсмометр SEIS поставили маніпулятором прямо на ґрунт — і до 15 грудня 2022 року, доки пил на сонячних панелях не задушив живлення, він записав понад 1300 подій.

Серед них 90 з магнітудою 2.5–4.2 на відстанях понад тисячу кілометрів. Більшість низькочастотних марсотрусів тягнулися до Cerberus Fossae — системи паралельних розломів із можливим вулканізмом, молодшим за 100 тисяч років.

На Місяці прилади Apollo відпрацювали блискуче, а от у Viking 1 сейсмометр просто не розгорнувся як слід. У Viking 2 він пропрацював 19 місяців, але сидів на палубі самого модуля — тож ловив переважно вітер, який розхитував апарат.

Головним геофізичним результатом місії стала лише верхня межа марсіанської сейсмічності, а природа обох зареєстрованих подій так і лишилася незрозумілою. Розв'язка прийшла через 42 роки.

Причому з того самого району, де майже пів століття потому InSight нарахував близько тисячі поштовхів. Статтю опублікували в AGU Advances. З сейсмологією на Марсі від початку не склалося.

Інженери Пенсильванського університету зібрали перспективний теплоізолятор для місячних баз зі стосу сотень листів майлару — тієї самої тонкої плівки, з якої роблять блискучі термоковдри для марафонців і якою NASA обклеювало майже все, включно з основою посадкових модулів Apollo.

Поки що зразок HyLIFS — квадратний сантиметр, на який ідуть години ручної різки й складання. Для житла потрібні метрові полотна, і команда розраховує на безперервне покриття великих рулонів майлару.

Якщо властивості збережуться на рулонному масштабі, ізоляцію для місячних модулів, скафандрів і роверів робитимуть з плівки, яку вже зараз випускають тоннами. https://phys.org/news/2026-10-everyday-mylar-insulator-lunar-habitats.html

У комерційний майлар виробники додають мікроскопічні антиадгезійні частинки, щоб плівка не злипалася сама із собою, — і саме це виявилося найважливішим. Моделі й експерименти показали: у вакуумі тепло переходить між листами в точках дотику цих частинок.

Через них найтонші плівки не мали переваги — більше контактів означає більше шляхів для тепла, тож середня товщина з покриттям працювала не гірше. Розмір і густину частинок тепер можна підбирати навмисно.

У вакуумі, стиснуті так, як це було б у житловому модулі з атмосферним тиском усередині, найкращі зразки показали теплопровідність на рівні високоефективних вакуумних ізоляторів і при цьому лишилися гнучкими.

Потім їх почали тиснути всерйоз — до 20 МПа, приблизно 91 кілограм, зосереджений на площі кінчика пальця. Стоси витримали десять таких циклів поспіль без втрати теплових характеристик.

— Матеріал має опиратися і пошкодженням, і втраті тепла». Збирають стоси вручну, лист за листом. Частину плівок покривають надтонким шаром оксиду алюмінію для жорсткості.

«Ми працюємо двома пінцетами й маленькими важками, — розповідає перша авторка роботи Даніель Левін, нещодавня випускниця докторантури Penn з хімії. — Навіть якщо дихнути поруч зі стосом, шари розлітаються».

Ізоляція там обов'язкова, але найкращі ізолятори надто тендітні. Аерогелі, які гріють марсоходи NASA, складаються переважно з порожнечі й бояться механічних пошкоджень.

Стандартна багатошарова ізоляція з відбивних плівок із розпірками чудово гасить випромінювання, проте рветься від дотику й не тримає навантаження. «Для місячної інфраструктури ми хотіли б обидва, — каже доцент кафедри машинобудування та прикладної механіки.

Конструкцію назвали HyLIFS, гібридні шаруваті ізоляційні стоси, і описали в ACS Applied Materials & Interfaces. На Місяці вдень близько 127 °C, уночі температура падає нижче -153 °C, а в постійно затінених полярних кратерах — до -233 °C.

Дебют першої іспанської ракети відкладається Компанія PLD Space переглянула графік розроблення свого носія — причини перенесення не розголошуються, проте команда продовжує комплексні випробування основних систем. https://thealphacentauri.net/169818/

Апарат NASA Psyche, запущений 13 жовтня 2023 року, з 28 вересня працює двигунами майже безперервно — з паузою раз на тиждень, щоб вийти на зв'язок із центром керування. До цього електрореактивну тягу вмикали уривками, щоб вийти в потрібну точку для гравітаційного маневру біля Марса.

Сам астероїд завширшки близько 280 км у найширшій частині вважають уцілілим фрагментом ядра планетезималі. Якщо це підтвердиться, два роки картографування з орбіт різної висоти покажуть те, що в надрах Землі недосяжне в принципі.

https://phys.org/news/2026-10-metal-nasa-psyche-asteroid-belt.html

Його поглинають маховики, а раз на кілька годин Psyche вимикає основний двигун, розвертається й на кілька хвилин вмикає інший на низькій потужності, щоб скинути накопичений момент.

Це перший випадок, коли ефект виміряли на голлівському двигуні залежно від потужності й часу роботи — і то протягом місяців у реальному польоті.

Найближчі три місяці двигуни йтимуть на повній потужності, а далі інженери почнуть поступово знижувати її приблизно до половини — Сонце віддаляється, панелі дають менше енергії, пояснює Стів Снайдер, провідний інженер з рухової установки.

Іони, що вилітають із двигуна, закручуються в магнітному полі й створюють крихітний момент, здатний збити орієнтацію апарата, — побічний ефект, який неможливо виміряти на Землі.

Чотири двигуни на ефекті Голла працюють по черзі, по одному — електромагнітне поле розганяє іони ксенону, даючи характерне синє сяйво. Ефект накопичується, і на максимумі крейсерського польоту апарат летітиме швидше за 160 900 км/год відносно земного спостерігача.

Живлять усе це два хрестоподібні сонячні масиви по п'ять панелей, загалом 75 м² збиральної площі. Стартовий запас ксенону становив 1 090 кг у семи баках, за три роки апарат витратив близько третини.

Маневр відпрацювали 15 травня, пройшовши за 4 500 км від поверхні планети зі швидкістю 19 848 км/год. Тепер ціль — однойменний металевий астероїд у головному поясі, зустріч влітку 2029-го.

«Тепер у нас педаль у підлогу до астероїда Psyche», — каже Дон Хан, керівник навігації місії в JPL. За його словами, двигуни працюватимуть близько 90% часу аж до прибуття. Тяга при цьому мізерна: до 250 міліньютонів, приблизно як відчуття ваги пальчикової батарейки в долоні.

NASA випробовує нові місяцеходи для місій Artemis Дві приватні компанії вже передали макети для оцінювання астронавтами та готують окремі компоненти для тестування, а саме Управління продовжує підготовку ровера VIPER для поки що безпілотного дослідження супутника. 👇

https://thealphacentauri.net/169797/

Дайджест головних космічних новин тижня вже вийшов на нашому каналі! https://youtu.be/ioXoZ4HSqeY Ой, багато новин ми для вас назбирали за ці пару тижнів! Сьогодні буде і цікава наука, і плани компаній з підкорення Місяця, і додаткові факти про 14-й політ Starship...